Останніх кілька десятиліть, наприкінці лютого для мене та багатьох, хто близько знав Миколу Горюнова, настають дні коли особливо гостро розумієш яким і ким він був для всіх нас.
Одними з перших його якостей, які тепер згадуються і про які хотілося б розповісти, були Коліни незвичайна безкорисливість та чесність.
Після нашого знайомства в 1992 році в альптаборі “Узункол” та спільного сходження на вершину Далар, маршрутом категорії 5Б, ми побачили, що наші погляди на життя і спорт дуже близькі і вирішили продовжувати займатися нашим захопленням разом.
На наступний рік ми здійснили перші із багатьох цікавих підйомів – два Ромба (Лівий і Правий) на Форканті за один день і Уллукара 6а за один день. На жаль, на цій самій горі, вже на іншому маршруті, через 11 років сталися ті трагічні події з командою Колі, деталі яких залишаються невідомими й досі. Але тоді, у 90-х роках, як часто говорив Коля, ми повинні були “Зробити крок вперед”, тобто не дозволити занепасти нашому улюбленому заняттю – альпінізму та скелелазінню.
Ті, хто жив у кінці минулого тисячоліття, мабуть пам’ятають часи, коли зарплатня в 10 доларів за курсом вважалась не поганою і тона кураги в передгір’ї Паміро-Алая коштувала 5 доларів. Вони також пам’ятають, який вакуум утворився в багатьох сферах життя, і гірські види спорту не були винятком.
Але завдяки нашому з Колею спільному безмежному ентузіазму ми продовжували проводити регулярні змагання на Щебзаводах, на скелях Парус, Палван-Кая (Болван) і Батилимані в Криму, пробивали вручну перші спортивні траси в кар’єрах, Денишах і Судаку.
До середини 90-х років скелелазіння почало поступово переходити в зали (як тоді казали “на фанеру”), і стало зрозуміло, що Києву потрібна своя скелелазна стіна.
До 1997 року не багато київських скелелазів-спортсменів могли їздили тренуватися на скеледроми в Нікополі та інших містах. Коля з групою однодумців вирішили, що настав час побудувати перший столичний скеледром. У той час ми створили клуб “Вертикаль” і розпочали реалізацію планів.
Завдяки феноменальній наполегливості Колі впродовж півроку було отримано дозволи на будівництво стіни в легкоатлетичному залі спорткомплексу НАУ. Основні фінансові вкладення та проектування стіни здійснила компанія “ПРАК” Андрія Родіонцева.
Будівництво розпочалося влітку 1997 року (щоб не переривати навчальний процес студентів-авіаторів). Було використано 50 тонн металу, топові на той час щити, і за допомогою добровільних помічників до початку осені практично все було готово до відкриття.
Залишалося закупити і привезти зачіпки…
Оскільки Коля намагався робити все максимально якісно, то були обрані зачіпки чеського виробника. Для їх доставки ми поїхали разом до Адршпаху (скелелазний район в Чехії). Там ми жили в самих дешевих хостелах – “щоб купити більше зачіпок” і закупили 300 кг. Вони помістилися в семи 80-літрових рюкзаках, які ми “челночили” на електричках по всій Чехії – це було незабутньо).
Коли зачіпки були накручені, слова на відкритті сказані, і перша траса була урочисто пройдена Колею та облита шампанським – стенд у грудні 1997 року почав свою роботу.
За 26 років з дня відкриття наш стенд значно змінився. Завдяки небайдужим людям став більш спортивним і прогресивним, з’явилися нові площі та зона боулдерінгу. Але для багатьох з нас він так і залишається тим самим місцем, куди ми приходили і приходимо, як додому, і мовчки промовляємо: “Дякую, Коля!”
Друг М. Горюнова – Антон Биков
Лютий 2024 року.
———————————————————-
Микола Горюнов – Майстер спорту України з альпінізму (1999). Чемпіон України. Один із засновників київського альпклубу “Вертикаль”. Брав участь у створенні тренувального стенду в залі Національного авіаційного університету. Програму альпіністсько-скелелазного життя намагався будувати найбільш насиченою та цікавою. Проводив заходи різного спортивного рівня та спрямованості, організовував різнобічну підготовку альпіністів та скелелазів: змагання з ОФП, льодолазіння, скелелазіння, техніки альпінізму (домбайські та кримські зв’язки), лекції та заняття. Але найголовніше – це програма виїздів в гори, розрахована на весь рік: навесні та восени — до Криму, взимку — до Карпат та у великі гори влітку (Кавказ чи інші райони).
- Народився 5 червня 1971 року.
- Закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут”.
- Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за високі спортивні здобутки, мужність і самовідданість, виявлені під час експедиції на Еверест (1999);
- Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за експедицію на Манаслу (2001).
- Голова ФАіС м. Києва (1999–2004), член президії ФАіС України (1999-2004).
НАЙКРАЩІ СХОДЖЕННЯ:
1995 рік – Гранд-Жорас (Франція) по лівому контрфорсу північної стіни, 6Б – 2-е місце (скельний клас);
1998 рік – Пуморі (7161 м, Гімалаї) по південно-західному ребру, 6А – 1-е місце (висотний клас).
1998 рік – Далар по північній стіні бастіону, 6А і Кирпич по південній стіні, 5Б (у двійці з Ю. Стрельниковим) – 6-е місце (скельний клас);
1999 рік – Еверест. До вершини не дійшов, тому що довелося брати участь у пошуково-рятувальних роботах на висоті 8 тис. м;
2000 рік – Гранд-Жорас по північній стіні (у двійці з Ю. Стрельниковим) – 3-е місце (очний клас);
2001 рік – Манаслу. Виснажлива робота на обробці маршруту. Піднявся на плато під жандармом Пінакль. На продовження сходження не вистачило сили;
2003 рік – Шхельда Центральна по правому канту північної стіни, 5Б (керівник) — 4-е місце (зимовий клас);
2003 рік – Хідден-Пік. Загибель В. Пестрикова, травма В. Терзиула. Фактично Микола Горюнов, багато працюючи першим, забезпечив успішне сходження на вершину трійці альпіністів: В. Терзиул, М. Горюнов, С. Пугачов. Це був, справді, його зоряний час.
2004 рік – спроба зимового сходження на гору Уллукара (Кавказ). Група – М. Горюнов, Ю. Стрельников, М. Польський, О. Ростальний — не повернулася до табору…
—————————————
Це було 25 лютого 2004 року. Наземні пошуки, а також перегляд з вертольоту не виявили їх.
У горах протягом кількох днів йшов сильний снігопад, зійшли лавини… Припускається, що загибель групи сталася в результаті сходу однієї з лавин, яка зірвала альпіністів зі стіни…
