ІСТОРІЯ СКЕЛЕДРОМУ в НАУ

Історія появи скелелазного залу в НАУ нерозривно пов’язана з людьми, для яких альпінізм був і є сенсом життя та найбільшим мотиватором. Батьків-засновників скелелазної Мекки Києва було багато, тож просимо вибачення у тих, кого ми не згадали.

Нам вдалося відтворити події, що привели до створення скеледрому НАУ, починаючи з 80-их, коли скельниками ще називали гумові калоші. У Києві тоді не було жодного скеледрому, на відміну від більш «просунутих» у цьому плані міст України, таких як, наприклад, Нікополь, Харків, Одеса та інші. Примітно те, що усі ці скеледроми знаходились у східній та південній частинах України. Наявність скеледрому для регулярних тренувань різко підвищувала рівень лазіння у скелелазів, і це відразу було помітно на скелях та змаганнях.

У першу чергу, багато тренувались на природних скелях: були великі кар’єри біля Малина (6 та 31) та Василькова (вони зараз затоплені або в розробці), де лазили «тред», льодолазіння взимку (в основному з верхньою страховкою). Ну і, звісно, #Дениші, де лазили всі, і навіть проводились змагання. До речі, скелі на території гранітного кар’єру біля м. #Коростишів на Житомирщині тоді вважались малими та не цікавими для скелелазів. Їх почали освоювати пізніше.

Також, щоб бути на рівні спортсменів з інших міст, спортсмени з Києва активно їздили тренуватись та змагатись на скеледроми у Нікополь, Харків, Одесу та інші міста.

На початок 90-х альпінізм, як й інші види спорту, перебував у занепаді. Люди, збираючись за інтересами, намагались щось робити, аби втримати улюблений спорт «на плаву».

Тими рушіями, які потім створять скелелазний стенд НАУ, були спортсмени клубів «Буревісник» та «Авангард»: Коля Горюнов, Антон Биков, Олександр Петрук, Олег Безлюдний, Ваня Горинович, Тарас Митропан, Володимир Головинець, що разом тренувалися з 1991 по 1998 рік. А вже навколо них зібралися однодумці, що були одержимі ідеєю створення скелелазної тренувальної бази в Києві.

Ці ентузіасти самостійно прокладали маршрути на скелях, пробивали шлямбури, возили групи спортсменів та проводили змагання за власний кошт. До речі, призові фонди та нагороди для переможців змагань формувались також на добровільні пожертви альп-комьюніті Києва та Житомира. Тоді й виникла ідея створення нормального стенда, щоб можна було підвищувати свій професійний рівень лазіння.

Оскільки питання створення стенда постійно обговорювалось, ідея виникла в усіх одночасно – вона буквально «витала в повітрі». Для вирішення цього та інших питань у 1996 році був створений спортивний клуб #Вертикаль, який очолили Микола Горюнов та Антон Биков. До речі, перший набір спортсменів до клубу «Вертикаль» зробив Микола Горюнов в основному зі студентів інституту #КПІ.

Важливо зазначити, що із самого початку скелелазний стенд не розглядався як комерційний проєкт, скоріше то було бажання створити тренувальне середовище для себе та охочих розвивати цей спорт.

У пошуках локації для розміщення стенда брали участь багато людей, фізично оглядали приміщення, підключали наявні зв’язки та розглядали різні варіанти. В основному список складався зі спортзалів на території інститутів, таких як #КІСІ чи НАУ. Було кілька варіантів, але найкраще приміщення знаходилось на території спорткомплексу НАУ. Фізично спортзали там поділені на 2 частини: це зал, де зараз знаходиться скеледром НАУ та сусідній зал, де зараз грають у футбол та баскетбол. Перший варіант переміг, бо він був не ігровий, а на торці залу була яма для стрибків, завдяки чому вдалось збільшити висоту стенда на пару метрів. Питання з місцем було практично вирішено, залишалось отримати офіційний дозвіл від адміністрації НАУ.

Забігаючи наперед, слід зазначити, що отримання усіх дозвільних документів від НАУ та Міністерства освіти зайняло майже рік, а хлопці, кожен зі своєї сторони, намагалися пришвидшити початок будівництва. Так сталось, що в 1996 Олександр Петрук стає головою Федерації альпінізму м. Києва, і це дуже допомогло на офіційному рівні просунути ідею необхідності створення скелелазного стенда та розміщення його саме в НАУ, а Микола Горюнов, людина з безмежною енергією та любов’ю до альпінізму, фізично займався збором всіх документів по різних інстанціях.

Ще, між іншим, зіграв той факт, що київськими альпіністами був відремонтований дах спортивного залу НАУ, і це трохи прискорило прийняття рішення.

Коли ми говоримо скеледром НАУ, то слід розуміти, що першою була збудована центральна частина скеледрому, а вже пізніше були зведені бокові стінки та болдерингова секція.

Проєкт самого стенда – а саме форму та дизайн – розробив Віталій Скорик. Макет цього стенда довго стояв у нього в офісі на столі, як мотивація для втілення. Для зведення каркаса було закуплено 50 тон металу. Основною вимогою була безпека, тому конструкція мала бути дуже надійною. Для створення штучного рельєфу був замовлений вагон фанерних щитів, які були розвантажені скелелазами на складі у Ігоря Чаплинського та чекали свого часу. Частково фанеру брали, демонтувавши болдеринговий стенд Олексія Самодіда, розміщений у нього вдома.

Створення стенда кипіло, але лишалось відкритим питання зачіпок. Їх звідусіль, хто як міг, буквально стягували, бо придбати локально не було можливості. Основну частину зачіпок Антон Биков та Микола Горюнов привезли з Чехії. Для їх доставки хлопці удвох поїхали в #Адршпах. Там вони жили в найдешевших хостелах, щоб купити побільше зачіпок. Було придбано аж 300 кг зачіпок топової якості (багато з них використовуються на стенді дотепер). Все помістилося в семи 80-літрових рюкзаках, і з цим скарбом хлопці на електричках з пересадками через усю Чехію рушили додому.

Ще одну партію зачіпок виготовив та привіз до Києва з Одеси Олександр Чуприна, невелика кількість примітивних зачіпок була виготовлена самостійно по місцю.

Після зведення металевого каркаса та обшивки його фанерою вималювався рельєф стенда і почався фінальний етап – накручування зачіпок, прокладання та облаштування скелелазних трас.

Велику роботу з підготовки стенда до відкриття виконала команда київських скелелазів, серед яких були Олександр Чуприна, Олександр Зелінський та Олександр Ледовских (прізвища всіх причетних встановити не вдалося).

Скеледром офіційно розпочав роботу у грудні 1997 року.

На момент відкриття скеледром НАУ був просто проривом у скелелазінні міста Києва. Після його відкриття, рівень лазіння київських спортсменів виріс у рази, і вони змогли конкурувати зі спортсменами з інших міст, які вже давно мали скеледроми.

З моменту відкриття стенда в 1997 році він знаходився на балансі спортивного клубу «Вертикаль» під керівництвом Антона Бикова та Миколи Горюнова. Після того, як Микола Горюнов зник безвісти 25 лютого 2004 року під час сходження на вершину Уллу-Кар (Кавказ) у складі української експедиції, його місце в клубі «Вертикаль» зайняла дружина Світлана Ліньова.

На території скелелазного стенда НАУ проходили всі можливі змагання – від місцевих, рівня скеледрому до рівня міста, а також Чемпіонати та Кубки України. На той час стенд НАУ вважався досить передовим у порівнянні з тим, що було в інших містах.

Пізніше за підтримки київських скелелазів та спонсорів скеледром розширився, додалися бокові частини та стенд для болдерингу. У 2009 році компанія Олександра Петрука «Аванта» зробила обстеження стенда, документально об’єднала всі частини стенда в єдиний комплекс, зробила технічний паспорт, зареєструвала всі документи та передала на баланс #ФАІС м. Києва.

Зараз Скеледром “ФАіСК” продовжує розвиватися і приймати новий скелелазів та альпіністів. Проводятся групові та індивідуальні навчання, працює секція альпінізму. Під керівництвом Олександр Зілінський та Tetyana Dzhola скеледром отримав “нове дихання”, оновив назву, тут регулярно проводятся фестивалі та навчання.

Але для регулярних тренувань стенд НАУ дуже зручний. Він планувався початково як «спортивний», а не «комерційний» (як інші новітні скеледроми), і це його плюс у підготовці спортсменів високого рівня у плані сили та витривалості.»

Записано за спогадами: Олександр Петрук, Антон Биков, Олександр Чуприна, Олександр Ледовских

Допомога в редактурі Alisa Pokrovska

Коля Горюнов та Антон Биков під час поїздки за зачіпками. Адршпах, Чехія, 1997р.